В   гостях  у   остарбайтера - Кишинської   Марії    Федосіївни

                                                                                                                                   Та  тут  треба  цілу  книжку,  щоб все  написати...

     З плином часу, з відстані прожитого й пережитого повніше, виразніше осягаються масштаби, наслідки та значущість війни, яка була для її учасників та всього народу воістину Великою Вітчизняною війною.

     У   червні   1941   року  фашистські  війська  окупували  Україну.  Однією   зі  складових  частин  окупаційного  режиму  нацистських   загарбників було насильницьке вивезення  мирного   населення    на  примусові  роботи  до  Німеччини  у 1942-1944 рр. В основному   вивозили  юнаків  та  дівчат 1921-1927 р. народження. За  відмову  їхати  на   чужину мирне  населення  підлягало  розстрілу.

      В 1942-1943 рр. понад   2,5 тисячі  наших  земляків-пятихатчан  було   вивезено на  примусові   роботи  до Німеччини. Серед  них  були дівчата і   юнаки  з   нашого   селища   Вишневого. Це  Лихопавло  Євгенія  Іллівна, Махарина   Олександра  Філімонівна, Олійник    Григорій Харитонович, Швацька   марія   Микитівна,  Шепеленко   Антоніна  Андріянівна  та  інші. Цей  список   можна   продовжувати  і продовжувати,  багатьох   вже  немає  на  цьому  світі. А   ті   очевидці ,які й дожили  до  наших  днів, вже   старенькі й не   все  точно  пам’ятають   про  ті  події.  Але   учні   нашої школи (шестикласники ) разом  з  вчителем  історії Ковач  Ольгою  Борисівною та   класним   керівником відвідали

    Нашу  односельчанку,  яка пережила долю остарбайтера в роки  кривавої  війни  . Це – Марія   Федосіївна  Кишинська.   Дуже   радо  нас  зустріла   донька   Марії   Федосіївни.

Багато   цікавого  почули  учні під  час цієї   зустрічі. Ось  що нам   розповіла учасниця  тих подій.

   Народилася  1серпня  1924 року на   Сумщині. З   села   їх  вивезли   на  початку  1943   року. Везли  в ешелонах, де  не  було   повітря,  світла , як   худобу. Їсти практично  не  давали, хіба що якусь затірку. Прибувши  до пункту   призначення ( на  жаль, Марія   Федосіївна   не   пам’ятає   назв), усіх   зігнали  до  якоїсь  клуні і  зачинили,  щоб  не  потікали.  Там    вони переночували, а   вранці  їх  «забирали»   місцеві   жителі. Марію вибрав хлопчик-підліток, який  приїхав  на   велосипеді і пригостив її хлібом,  змащеним  маслом.  Цей хлопчик   відвіз   її  в своє   господарство  до   батьків.  Працювала Марія   Федосіївна багато  і  важко,  але її  годували, була   кімнатка, де вона  проживала з  такими дівчатами, як і сама.  Німецька  родина  відносилася до неї   добре ( принаймні,і так  нам   розповіла  Марія  Федосіївна). Дуже  сумувала за рідними, за Батьківщиною.

     Там   ,на   чужині , зустріла  Марія і своє кохання – майбутнього   чоловіка -  Івана    Григоровича.   Саме  з ним  повернулася додому після  звільнення американськими  вояками.  Під  час   визвольних   операцій Іван Григорович  був   тяжко поранений, але вижив,  хоча кулі  у його  тілі   залишалися до  кінця його   життя. Виховали  дві  доньки і сина. На  жаль,  Івана  Григоровича  вже  немає  серед живих.

     Довгенько говорили  ми з   старенькою,учні з  цікавістю  розпитували  про   ті   події.  На  завершення  нашої  розмови  ми всі    сфотографувалися напам’ять.  Адже   пам'ять  жива  і  вона залишається нащадкам.

                                                                                                                                 Білоус  Наталія  Василівна – вчитель укр..мови

                                                                                                                                 Красенко Оксана   Григорівна –бібліотекар.