В інформаційну еру в період переходу до суспільства знань відбувається трансформація публічної бібліотеки. Важливими складниками її ресурсів стають електронні, зокрема ті, що доступні через світову мережу Інтернет. Публічна бібліотека покликана надавати громадянам доступ до сучасних інформаційних технологій, Інтернету, вчити їх ефективному використанню.

При наявності доступу до Інтернету бібліотекою варто запровадити ряд Інтернет-послуг і дати їм широку рекламу. Спочатку це – навчання роботі в мережі, пошуку інформації в Інтернеті, проведення Інтернет-екскурсій, віртуальних подорожей, Інтернет-уроків, інформаційних семінарів для спеціалістів. Все це сприятиме визнанню інформаційних технологій як альтернативного джерела інформації.

Україна у 1991 році приєдналася до Конвенції ООН про права дитини, таким чином взявши на себе зобов’язання впроваджувати на національному рівні забезпечення та захист прав дитини.

Відповідно, українське законодавство щодо прав дитини залишається декларативним, більш того, не всі права дитини, визначені Конвенцією, забезпечені відповідними законами.

В державі відсутній системний підхід до врахування думки дитини на всіх рівнях суспільного життя. Принцип якнайкращих інтересів дитини покладено в основу державної політики лише у сфері охорони дитинства та регулювання сімейних відносин. Політика держави не спрямована на активну протидію дискримінації уразливих та маргінальних груп, передусім у доступі до освіти та медичних послуг.

Фінансування державних програм і планів щодо прав дітей здійснюється за «залишковим принципом», а не через визначення фіксованої частки від загального бюджету на їх реалізацію.

В Україні так і не створено інституту омбудсмена з прав дитини, жодна з державних інституцій не здійснює комплексного системного моніторингу дотримання прав дитини, не публікує інформації про його результати.

Суттєво збільшилася кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, влаштованих до прийомних сімей або в інші сімейні форми виховання. Розвитку сімейних форм виховання дітей сприяли запровадження фінансування прийомних сімей із Державного бюджету України та Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей» від 2005 року. Однак потреба у розширенні юридичного доступу до альтернативних сімейних форм влаштування дітей залишається актуальною.

Більшість статей Конвенції про права дитини мають відповідне відображення у національному законодавстві, однак практика їх застосування залишається формальною або не відповідає зобов`язанням держави за Конвенцією.