Чорнобиль не має минулого часу

Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин?

Як тяжко, як тужно моєму народу болить!

Вже стало традицією 14 грудня проводити День вшанування ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС – людей, які ціною власного життя і здоров’я змогли подолати страшного атомного монстра.

Чорною датою назавжди залишилася в пам’яті нашого народу ніч на 26 квітня 1986 р., коли над четвертим енергоблоком темряву розірвало велетенське полум’я  і

…вибухнув пекельно день весняний

Так, що здригнувся всенький світ,

Зів’яв пейзаж, зробивсь таким пасивним,

Вгорнулось місто в незвичайний дим,

І мирний атом, ставши агресивним,

Націлився на села і сади…

Наша країна вперше мала справу з такою грізною силою, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю. Тільки ціною життя третій реактор було врятовано від можливого вибуху. Героїзм миті, або мить героїзму в таких випадках поступаються буденній роботі. Але ці бідні – не звичайні. Вони також героїчні – в небезпечну тридцятикілометрову зону можна було в’їхати тільки на бронетранспортері, в респіраторі, в спецодязі.

У винятково складних умовах почалося зведення унікальної споруди – саркофага, яка закінчилася 14 грудня 1986 року. Праця десятків тисяч людей  - робітників, інженерів, учених, спеціалістів, медиків, водіїв, військових стала справжнім подвигом.

Серед тих, хто вершив щоденний подвиг, були і наші односельчани. Своїми спогадами охоче поділилися під час зустрічі з учнями та вчителями нашої школи ліквідатори Шишенко Ю.С. та Ялоза О.М. Вони того далекого 86-го були мобілізовані на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС.

Майже три десятиліття минуло з того часу, та в їхній пам’яті  не стерлися картини побаченого і пережитого в 30-кілометровій зоні відчуження. Що найбільше вразило? Те, що зовні все було звичайним : невидимий ворог – атом – не має ні кольору, ні запаху і навіть повітря здається чистим. А побачене безпосередньо в Чорнобилі і Прип’яті просто шокувало, нагадуючи кінохроніку війни : покинуті будинки із забитими дошками вікнами ; оббиті целофаном колодязі з не придатною для пиття водою ; поля з чудовим  урожаєм , який ніхто і ніколи не збере. А ще тисячі автомобілів і техніки різного призначення, яке доводилося закопувати в землю, підготовка цементного розчину для залиття саркофага, щоденна дезактивація доріг і транспорту та ін. Та чи не найбільше враження на присутніх справила розповідь Юрія Степановича про, так зване, хрест-дерево – могутній дуб, який виріс у формі хреста. Цьому дереву випала така ж тяжка доля, як і багатостраждальній землі, на якій він виріс. У роки Великої Вітчизняної війни на його могутньому гіллі фашисти вішали партизанів і тих, хто їм допомагав. А тепер він став німим свідком нової трагедії.

Єднання душ, почуттів, зусиль тисяч і тисяч людей – ось що завжди допомагало нашому народові виходити переможцем з найтяжчих випробувань. Чорнобильська трагедія не стала винятком, а 14 грудня не просто Днем ліквідатора. Це День пам’яті і скорботи, нагадування людству про важку перемогу над страшним атомним лихом.

 Священа пам'ять про всенародний подвиг не має згаснути в віках.

                                                                                       Циске Ірина

                                                                                       учениця 11 класу

                                                                                       Нерудстальської ЗШ

                                                                                       член гуртка

                                                                                       «Юні мовознавці»